....................................................................

Він стояв по груди у теплій, аквамаринового кольору воді, підсвіченої від берега жовтими вікнами висотного будинку на пляжі. Світло з тих вікон плескалося рибками біля жовтого піску, розбігалося розбитими люстерками назустріч і згасало за спиною у синій темряві. Темне-сине небо за будинком змішувалося із розлитим чорнилом пізнього літнього вечора, на тлі якого крони пальм уздовж берега здавалися нібито намальованими надмірно зеленим. Уздовж пляжу горіли ліхтарі, з темрявої далечині вечіра, уздовж моря вистелялося автомобільне шосе, котре лише краєчком показувалось поза стрункими пальмовими стовбурами напроти, і знову щезало у невідому синю далечінь... Було тепло, спокійно, і зрозуміло, що він звідси вже нікуди не піде, і навіть не тому, що не хоче. Звідси просто нікуди не ходили. Сюди тільки прибували, збивши ноги о грудки битого шляху довгих років. Він обвів очами берег. Все навколо було вилито зі спокою та завершеністі. Жодних турбот і нервів, жодних втомлюючих людей та умовностей. Він ясно відчув, як все це залишилося далеко за невидимою надійною перепоною, нібито у іншому світі. Під ліхтарями штовхалися нічні метелики, трохи вище пляжу, по тротуару перед будинком неквапно прогулювалися пішоходи, іноді шурхотіло по асфальту далеке авто. Це було його місто, його двір, його час, його минуле і присутнє, навіть коли воно пам’яталося зовсім не так, але він впевнено знав, що не помиляєтся. Він придивився до вікон будинку. Зображення збільшилося, наблизилося, і у одному з них, у залитої світлом простірної кімнаті зі стелажами книг та сервізів, він побачив молодого батька, котрий, зі своєю незабутнею посмішкою, розказував щось тоненької молодої мамі, приобнявши ії, а вона прилинувши до нього, слухала недовірливо-здивовано... А сам він, як колись, багато років тому, у будь яку мить, за бажанням, знову міг опинится там, між ними, і вони би назавжди були спільно, і до нього ніколи не пришов би смуток, а по них старість і смерть... Синя вода плеснула. Коло нього хтось був. Він обернувся і зрозумів, що біля нього стоїть його давній товариш. Саме зрозумів, бо не міг ні згадати, ані роздивитись його обличчя, які плавно мінялося при кожному погляді. А може він був всіми тимі людьми, що зустрічались йому за життя, які колись робили йому добро, або кому добро робив він... Вони пустилися до бесіди, зміст якої одразу вислизав з пам’яти, але яка теплими лускотними хвилями гладила його серце. Вони бесідували і сміялись, час від часу переводячи очі на жовтий пляж, де на вкопаної у пісок низької лавці, під неймовірно зеленими пальмами, перемовляючись та тихенько пересміюючись, сиділи молоденьки дівчата. Було видно, що вони теж дивлятся у їхній бік. Приятель простягнув руку і вказав на них: “Не забув?” Зображення збільшилося, наблизилося, і він миттєво збагнув, про котру йдется. Вона дивилася на нього, посміхаючись, а він, пам’ятаючи що колись палко кохав ці очі, не міг ні згадати ані роздивитись ії обличчя, яке плавно мінялося при кожному погляді на нього. А може вона була всіми тимі жінками, що зустрічались йому за життя, які колись кохали його, або кого кохав він... Вона сама взяла його за руку: “Я бачу, ти все давно забув. Ходім...”. І вони опинились у краю, котрий давним-давно стерся зі серця, але де і досі тепле повітря пахне розігрітою смоляною хвоєю та кропивою, де жовтий саметовий леп сторчить зі шпарин дерев’яного ганку, де червоний метелик грієтся на почорнілому бревні ізби, де над килимком низького білого клеверу гудуть джмілі... Вони повернулися на пляж, тримаючи одне одного за руку. Вода слабко плескала, лижучи пісок. “Там глибоко”, - тихенько промовила вона. Він мовчки взяв ії на руки, і війшов у теплу, аквамаринового кольору воду, підсвічену від берега жовтими вікнами будинку на пляжі. Вітерець шелестів косами пальм. Далеке авто прошурхотіло по асфальту. Світло з вікон плескалося рибками, розбігалося від берега розбитими люстерками і згасало у синій темряві вечірнього моря. Їхні обличчя опинилося дуже близько, ії очі сміялися. “Тепер згадав?”, - спитала вона його. Він зупинився, притиснув ії до себе щосили, а вона зробилася гарячою хвилею, яка захлеснула його серце, і він розчинився в неї поцілунком, без сліда...

Twitter

Нравится

SocButtons v1.4

Comments:

Download SocComments