Home 
Оповідання Збірка
Оповідання Збірка
загрузка...
Збірка
П'ятниця, 13 лютого 2009, 05:13 | e-mail Під склом коробок-шуфлядок, у розсіяному м’якому світлі ламп, в ідеально розправлених тоненьких, ажурних, оксамитових та атласних крилах, крильцях, крильцятах, у пісьменах-візерунках та мінливої грі барв причаївся мій Прихований Світ... Тут завмерли шуми вітру в лісових кронах, застигли переливи водограю на сонячних галявинах, тут погладили-торкнулися минулим теплом сонячні плями на глянцево-зеленому листті підліску... Тут дихнули липким парким повітрям джунглі, кивнули, поклонившись вітрові, килими квітів в горах, і сухим струмочком вітру озвалися ранкі в пустелі... Тут пахло травами і мокрою землею, лісовими калюжами і зрізаною корою. Тут завершувалися шляхи експедиції, що уводили іншим краєм у далекі куточки світу, у ніколи небачені землі, у недосяжні, ще незаймані мрії...
Пронзенний, металево-блакитний заблеск великих крил Морфід, королів сельви Цінтральної Америки, що в туманнї розігрітої імлі ранку підстерігав француз Ле Мульт...
Сірі вечірні шати крил велетенської нічної Агріпіни, що привіз з Південної Америки у Європу Олександр Гумбольдт...
Ексцентричні папуаськи кольори могутніх крил новогвінейських метеликов-птахів Орнітоптер, що так натхнули фотомайстра Бернарда д’Абреру...
Сніжно-білі, в кривавих плямах-краплях Парнасіуси, що привозили втомлені експедиції з кам’яного осипу захмарних висот Гімалаїв...
Паморочно чудові нічні феї - Сатурнії, з крилами витяженими у довжелезні хвости-комети, що зачаровують мандрівника заблукалого середь залісених гір Південно-Східної Азії чи непролазних лісів екваториальної Африки...
Смоляно-чорні велетенськи Бражники з Мадагаскару, що почитаются тубільцями за душі померлих родичів...
В пам’яти спливали спогади зачарованих місць... Піщаний берег лісової калюжки в Барро Колорадо, обрамленої хороводом промінястих веселок-крил Німфалід та Кавалерів... Темний полог вічно мокрого хмарного лісу Ель Юнке, де ховаются від очей темнокрилі ніжні Сатіріди... Безводні кам’яні розсипи просторів Сонори, де середь сторчаків та густюків сухостою блисне блакитинкою рідкісний Синявець... Високі квітчані луки Сьєрра Невади, де в сонячний день, нечутно планирують ніжно-білі, майже прозорі Аполони... Старий готелик на узбережжі Карибського моря, де на жовте світло лампи з непроглядної темряви з низьким гудінням вилетів здоровенний тропічний Бражник...
“Може ти таки приділиш мені трохи уваги?”, - голос, в якому чути Каприз... Відірвався від вікна, перевів погляд. Вона.... Прелесні очі з чортинкою... Вишневі губи... Звабливий локон за нестерпно гарненьким вушком... Крихітне порцеланове кавове горнятко в долонях...
Посміхнувся у відповідь. Покрутив у пальцях срібний квадратик, сухо клацнув кришочкою свого старого “Зіппо”. Трохи схилив на бік голову: “Обов’язково. Ти ще, навіть, здивуєся, як багато ії буде. Ми зараз їдемо до мене...”
Вишневі губи торкнулися білого краю порцелану... Очі з чортинкою заплескали глибокими-глибокими озерами, приховуючи для мене холодні омути...
Сховав запальничку, підхопив зі столу свого широкополого капелюха: “...І я покажу тобі те, що ти ще ніколи не бачила у житті. Навіть не уявляла, що таке існує...”
Кавове горнятко завмерло в пальчиках.
“...Я покажу тобі свою збірку метеликів...”
Враз забувши про холодні омути, вона розпахнула на мене свої очі... Вона дивилася дівчатком, яке зненацька знайшло чарівне намисто. Молоденьке дівча, що на мить забуло, що воно давно є дорослою жінкою...
Насунувши на чоло капелюха, полями приховую усмішку.
Мить зачарування... Гипнотичний змах вій... Нерішуча посмішка на ії губах... Новий змах – і на мене знову дивлятся очі вродливої жінки. Тепер вже з неприхованою зацікавленістью.
І вже вона схилила на бік голову та розсміялася веселим дзвоником...
Та не повірила мені...
Вечір. Косе світло ліхтаря з вулиці у вікно. Аромат парфуму на подушці. Солодка хвиля ніколи незбагненного почуття через ії присутність поруч. Десь із глибини накотилася, лизнула мокрий пісок розтомленого пляжу обнаженої душі, та розтанула, втяглася у піщинки берегу...
Вона сиділа на канапі, там, біля вікна. Зосереджено роздивлялася коробочку з барвистим метеликом, що тримала в руках. На обличчі знов та сама посмішка і зацікавленість юного дівчатка... Нечекано знайдене чарівне намисто...
Не втримався, і теж усміхнувся, відкинувшись на подушці, підвівши очи у стелю...
Зараз вона така... премиленька-домашня. Одну ногу звисила з канапи додолу і погойдує нею в такт нечутної мелодії, іншу кішкою підібрала під себе. Тоненька батістова сорочка, застібнута на один гудзик, відкрила шию, груди, живіт... По її обличчі ковзнуло-відбилося світло з вулиці, вона ніби від лоскоту тихенько засміялась та поцілувала коробочку, котру так уважно роздивлялась... Зайчики світла від ії посмішки розлетілися-забігали по кімнаті, діставши й мене. Я мимоволі прикрив очі долонею. А віднявши ії, знову зустрів погляд тих очей з чортинкою...
-Ходи до мене, - покликав я них беззвучно...
Вона відповіла своїм поглядом. І радісним метеликом пурхнула назустріч...
Хотів підвестися, але поворухнутись мені теж не вдалось...
... Прокинувся... Місячна доріжка крізь шибку біжить до мого ліжка. На канапі біля вікна щось виблискує. Накинув сорочку, підійшов, не вмикаючи світла. Коробочка з скляною кришечкою вигравала у місячному світлі притлуменими барвами метелячих крил, привезених мною з далеких світів. Тиша в домі, лише старий брегет сухо тікає десь у темряві на столі... Повернувся з коробочкою до ліжка, впав з нею зверху на ковдру. Покрутив у руках, задивившись у місячне вікно, і все пригадав... І знову, як і тоді — солодка хвиля набігла на піщаний пляж... Пригорнув, стиснув подушку в обіймах, сховав в неї обличчя, пробуючи віднайти знайомий аромат. Лише слабка нота торішньої сухої лаванди...
Значить це все-таки був сон...
Чи ні ?
Підніс коробочку до очей придивився в місячному світі до кришечки. Аромат... І чіткий відбиток вишневих губ на склі...
Comments:
JComments
ВКонтакте
Facebook
Категорія: загрузка...